Нелегко зберегти солідний тон
Для мене — несолідної людини:
Отак почуєш слово “автохтон” —
І лізь у словникові холодний.
Блукаючи в інформаційній млі,
Зупинишся над давніми слідами:
Ми — автохтони,
Бо на цій землі
Не з діда–прадіда,
А ще з Адама.
Мільйони літ (що там якісь віки!)
Відбиті на чорноземній сторінці.
Були субтропіки й льодовики,
І ми були —
Майбутні українці.
Орали землю, сіяли жита.
Рушали в бій до Змієвого валу,
І нива пращурів — земля свята
Сто сотень поколінь прогодувала.
Та скільки ж нас, що схоплені
в житах,
Кістками арматурили бетони
І гинули в північних болотах —
За те, що автохтони!..
Помовчимо. Бо є колючий дріт.
Є те болото, про котре ідеться.
І є вкраїнський споконвічний рід —
Невже ж переведеться?..
