Вночі не сплю — скриплю зубами:
Болять потрощені кістки.
А дощ рушає над горбами
Та через гори навпрошки.
Щось у вікні кошлате, чорне.
То ген під кам’яне крило
Гора, немов курчаток, горне
Дощем захлюпане село.
Я шепочу у мертве небо,
Що вже й мені туди пора.
Горни й мене, гора, під себе.
Горни, гора… Горни, гора.
Та є у мозку на приміті
Повите в ніжний холодок:
Адже ж лишився в цьому світі
Ще не завершений рядок.
Його вишукую одразу —
Так, як у зливи і вітри
Шукають линву скалолази —
Дерусь на маківку гори.
І птаство на високій ноті
Мені гукне:
— Живи, дідок,
Допоки є в твоїм блокноті
Ще не завершений рядок.
