Океан не випити до дна.
Вічність є одна, лише одна.
То чого ж я зморено тремчу,
Коли бачу спалену свічу?
Чом живу із відчуттям вини,
Коли хтось лягає до труни?..
Бо в ту мить померли всі дива:
Без людини вічність — удова.
Без людини Всесвіту нема —
Всюди тільки глухота німа.
То невже наш вік — мов куций лан,
І від кухля менший океан?..
Ні. не вірю! Вічність не вмира.
Як вона, душа моя стара.
І тому я зморено тремчу,
Коли бачу спалену свічу.
