Скінчилось літо. Шелестять дощі
Холодні — без веселок та без гроз,
А завтра на стави і на кущі
Змертвілим птахом упаде мороз.
І паморозь, немов могильна сіль,
Скує у лузі голі дерева.
І тільки вогники далеких сіл
Підкажуть, що земля іще жива.
Я жадібно ті вогники ловлю
І розмірковую в осінній млі,
За що крилату блискавку люблю:
Вона — це мова неба і землі.
В її ударах догорить пітьма,
І ніби світ спочатку виника.
Без неї ця земля така німа,
Як зморена душа без язика…
Та ні веселки в небі, ні грози.
Пливе туман, як вікова журба.
Тремтінням удовиної сльози
Мене зустріне схилена верба.
На ній вмирання мовчазна печать.
Взялись багном дороги і мости…
Навчи мене, природо, так мовчать,
Щоб блискавку у грудях зберегти.
