Сухо. Глухо. Тисне щось на вуха,
Плаває тополь вовняний цвіт,
І висить така важка задуха,
Що й на душах виступає піт.
На грозу збирається неначе,
Та чомусь не зважиться ніяк:
Доки хтось у небесах заплаче,
Чорні очі виплаче терняк.
Ранні вишні, мов зірки падучі,
Сиплються до висохлих криниць.
Ходять мигавки в вечірній тучі —
Немічна подоба блискавиць.
Не гроза, а тільки намагання —
Холостими палить сіра мла.
А чекання, ніби ремиґання
Сонного, ледачого вола.
Та чимало користі й від суші.
Ти оте побачити зумів,
Як відкрилися змужнілі душі
Для жаданих крапель і громів?
