В дитинстві бачив я на кладовищі:
З могил стовпи вставали вогняні.
Вони здіймалися все вище й вище—
І серце жахом зводило мені.
Хіба ж я знав, що вся Земля —
могила?..
На Північ дивлячись, кашкет зніми:
Полярне сяйво підіймає крила —
Чи не з кісток страшної Колими?..
Хтось каже: остогидло те до біса.
Я ж оком кидаю за пруг земний:
Впаде полярне сяйво, мов завіса,—
І загарцює вершник вогняний.
Не буде шаблі у його правиці:
Із серця він метатиме вогні.
Кого попалять грізні блискавиці?
Кого оновлять в сонячнім горні?
