То вберу в троянди, то у сажу.
Світло чи пітьма тобі за тло.
А коли ж, кохана, врівноважу
Я в тобі людське добро і зло?
І коли нарешті зникне з хати
Докір, котрий смуток залиша?..
Мабуть, лиш тоді, коли кохати
Вже не вмітиме моя душа.
- Наступний вірш → Микола Руденко – Коли осінь зірваний листок
- Попередній вірш → Микола Руденко – Моє віршування
(Оцінок ще немає)