Микола Скуба – На святах: Вірш

– «Віє вітер, віє вітер,
кучугури наміта!
Хай на мене бог сердитий —
не боюсь я
ні чорта!»
Шарпнув гармошку і…
бехнувся ниць,
п’яні засипало очи:
дивиться з боку гурт молодиць,
наче сороки стрекочуть:
Люди – не люди: – сами язики,
Химка ж – не Химка: – оракул:
– «Хлопець який! Гармоніст який!
а пропаде за собаку!
…Хлопець який!..»
А він знову підвівся, і:
– «Гей, розступись!»
Знов полилася метелиця:
бубон, як свекор, бубонить під ніс
і брязкотять брязкотельця.
Чуб розтріпавсь йому,
очі, як дим —
Гляне – погляне. О, де ж ти мета?..
…«Кажуть люди, що не вийде
вже із мене ні чорта!
– Віє ж вітер, віє ж вітер,
кучугури наміта-а-а-а!»
…Люди – не люди: – сами язики,
Химка ж – не Химка – оракул:
– «Хлопець який! Гармоніст який!
А пропаде – за собаку!»