Микола Сингаївський – Чорнобривці: Вірш

Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.

Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки і зустрічі знаю –
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.

Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі,
Розквітають і квіти і доля
На моїй українській землі.

Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Аналіз пісні “Чорнобривців насіяла мати” Сингаївського

Микола Сингаївський написав чимало віршів, які стали піснями, проте саме «Чорнобривці», музику до яких написав Володимир Верменич, стали майже народними ‒ про авторів пісні практично ніхто не згадує. Присвячена пісня матері поета, яка виростила більше 10 дітей і вісьмох з них поховала.

Твір мав кілька варіантів. Наприклад, у вірші мати чорнобривці насадила, проте співають у пісні, що насіяла. А сам автор згадує, що перед оприлюдненням твору на радіо і в пресі цензура старанно зачищала згадки про українців і в результаті залишився від патріотичного поклику лише епітет «українська земля».

Вірш, написаний як спогад про матір, перетворився на вияв громадянської лірики, адже образ матері ототожнений з образом Батьківщини. Головна ідея твору ‒ вшанування матері і її непомітного подвигу, вторинна ідея ‒ вірність Україні, незалежно від того, як склалося життя і куди воно закидає людину.

Автор детально прописав побутову й обрядову сільську символіку:

• Чорнобривці ‒ символ стійкості, невибагливості, здатності радувати людей у скруті, оптимізму;
• Руки матері ‒ символ виконаної роботи;
• Сам процес посадки квітів ‒ спадковість і передача досвіду наступним поколінням;
• Журавлі ‒ символ вірності, повернення, народження нових поколінь;
• Веснянки ‒ прагнення до оновлення;
• Поле ‒ перспектива родючості, відродження, статків і добробуту.

Наскрізним образом через твір проходить весна ‒ ліричний герой згадує і веснянки, і весняну роботу з посадки квітів, і повернення журавлів. Це вказує на динаміку розвитку, на очікування кращого життя в майбутньому. На такий настрій налаштовує і епітет «світанковий» у першій строфі, і згадка про квіти у різних варіаціях ‒ не лише спогад про чорнобривці, але й опис надії як «квітучої», метафора «розквітають і квіти, і доля».

Традиційні для українського фольклору зменшувально-пестливі форми слів використані в епітетах, якими описана мати ‒ «старенька», «рідненька».

Помітне протиставлення життя, розвитку, весни ‒ й старенької матері, яка віддала все, що могла, дітям і весні, і чиї дні добігають кінця. Також протиставляються розлуки і зустрічі, чужина й рідна сторона.

У творі чимало повторів. Так, після пісенних куплетів іде незмінний приспів, і в самому приспіві повторюється слово «бачу». Таким чином ліричний герой показує силу своїх почуттів ‒ він не згадує, не уявляє матір, а бачить і чує.

Вплив на різні органи чуттів ‒ слух (веснянки), зір (квіти), дотик (ласка) створює у читача чи слухача ефект присутності.