Дощ за вікном хлюпочеться,
наче невтішне дитя.
Жити простіше хочеться,
а в людства складне життя.
У людства – криваві грози,
у серці людському світ.
А я на життєвій дорозі
так хочу лишити слід.
Так, як дерева лишаються
небу,
нащадкам,
землі.
Так, як серця озиваються
в поетовім ремеслі.
Так, як у сивої матері
світиться в серці сльоза.
Так. як з дитинства марив я,
що людям належить краса.
Тільки в житті зустрічаються
підлість,
підступність,
ганьба.
Тільки повік не кінчаються
поступ і боротьба.
І я поринаю в битви,
бунтується в жилах кров.
Жити – значить любити
і захищать любов.
Так з любов’ю вітається
сонце в моїй стороні.
Так живу, як літається –
хмарам,
птицям,
весні!
