А небо підкорити не вдається:
воно сьогодні зорями сміється,
а завтра в хмарах плаче без упину,
у морі топлячи сльозу-краплину.
Я прагнув з літака його пізнати
чи зупинити у людських зіницях.
Та вмить згадав, як проводжала мати
і як чекала в зорях-таємницях.
Я вдячний пам’яті за щирий спомин,
за тихий образ матері моєї.
А клаптик неба
треба в кожнім домі,
коли воно над отчою землею.
