А наше родове ім’я
це – трохи більше, ніж ти і я.
Це пам’ять про тих, кого вже нема,
це пісня, що нас на крила здійма.
Це поле і плуг, що стоїть в борозні
і не ржавіє з роками.
Це зоря, що лежить у криниці на дні,
і можна торкнутись руками.
Це сивий наш колос житній,
і яблуня під вікном,
і те, як життя прожити
судилося нам обом.
- Наступний вірш → Микола Сингаївський – Березню снилось
- Попередній вірш → Микола Сингаївський – При світлі дня
(Оцінок ще немає)