Сивим-сино на полях –
це трава сиво-зелена.
Звечора, либонь, не ждалось,
а на ранок – паморозь.
Та не приморозь – мороз,
рівчаки за ніч зашерхли.
А в дворі вода у діжці
льодом-прозірцем взялась.
Стрепенувся лист на гілці,
і думкам тривожно стало.
Так душа в когось черствіє,
хутко льодом віддає.
Чим зарадить листу можна?
Чим розвіяти байдужість?
Сонце зійде – лід розтане,
а душа немов шкоринка.
Це, морозе, ти навіяв
роздуми ніяк не втішні.
А трава сиво-зелена
ще тобі не піддається.
- Наступний вірш → Микола Сингаївський – Треба слову радощів додати
- Попередній вірш → Микола Сингаївський – До осінніх лісів
(Оцінок ще немає)