Когда-сь ся пращала,
То-сь так ми казала:
«Мій милий, як сонце спічне
І взійдуть звіздочки,
Позвідай зірочки,
Чом личко блідніє моє.
Вона ти розв’яже,
Вона тобі скаже,
Яка я бідненька сама!
Як цілії ночі
Виплакую очі
За тя, мій миленький, за тя!
До звіздки я чаю,
Зірочки питаю:
Скажи, златокоса, скажи!
Що діє милая,
Голубка вірная?
Гдесь бідна пожовкла з туги!..
А зірочка-псота
В сміх з цілого рота,
Аж єй ся носик задер:
«Ай, ай, твоя любка,
Вірная голубка,
Іного цілує тепер!»
