Раз ся пчоли вироіли,
Но бідні без матки;
Однак вірно позносили
Добиток і статки,
Що дістали в віні
По своїй родині,
Вся зо всім
В новий дім.
Й зачали робити,
То хатку ліпити,
То збирати мід,
То пилок на плід,
І щиро і вірно,
Як пчолам примірно.
Но сумно без матки!
Хоть були достатки,
Не мож було ладу
Завести в громаду,
Газдівство розвести
І черву нанести.
Тож ся пчілки пожурили,
Трохи крила опустили,
І сім і там
По сусідам
Стали посилати,
Цариці питати.
Сусіди, біди
Ругаються тому,
І ще покрийому
З їх гіркого лиха
Радуються з-тиха.
Сумує рій,
Хоч молодий,
Бо праця є,
А сил нестає.
Аж раз трутень повага
Висадився в ясний день
На перегру сивяга
І занюхав свіжий пень.
І нуж в очко до роя:
«Помагай Біг вам, друзя!
Як живете, біднята?
Чи В достатках вам хата?»
А пчоли
Поволі
Зум, зум, зум!
Дум, дум, дум!
Спереду і ззаду
Зачали нараду,
Трутня на столицю
Ведуть як царицю.
І дай же на двір
Гостя величаву
Голосити славу
На цілий мир.
Сусіди зачули,
Здумілись, забули,
І ну ж собі до діри
Та й зад до гори:
«Хи, хи, хи! ха, ха, ха!
А пек, пек, цураха:
Кумцю, кумцю, подивіть,
В якій славі дармоїд!…
Не дармо в полі й пустий вітер віє,
І мою байку хтось порозуміє.
