Чи знаєш, брате, де вічні рожі
І безустанний цвіте май?
Де з небес сходять ангели божі
І насаджають земський рай?
Ходи зо мною, глянь: там кімната,
В кімнаті мати голубка
Стоїть в віконці і жде на тата,
Біля ней діточок купка.
В її очах сине небо зоріє,
З личка ясніє урода,
На устах тепле зарання тліє,
А з очей дише погода.
В кімнаті стіни як сніг біленькі,
На стінах святі ікони,
При стінах ложа мов гусь чистенькі.
В головах ложей мир сонний.
Серед кімнати накриті столи,
На столі хлібець насущний,
Збанок водиці і чарка соли,
Край стола столець дворучний.
Вкруг по віконцях рута, барвінок,
І біж-деревка тройгілля,
І люби-мене і розмаринок,
В углах кімнати мир-зілля.
Надійшов татко, вибігла мати,
Вибігла дітей копичка,
Силесли в долоні, стали вітати,
В руки цілують і в личка.
Стислись, зв’язали в м’який клубочок,
Кожне по-свому любує,
Силели в-около цвітний віночок,
Отець їх взаїм цілує.
І бач, провадять в віночку няня,
Мов царя в злоті престоли,
У єдних ліска, в других крисаня,
Найменше тягне за поли.
І засадили до стола тата,
Самі усіли смирненько,
Ясніє воздух, вонить кімната,
Леготи дишуть тепленько.
Бо кругом столів гості довкола,
Щирої любві друзя все:
Ангели божі, святий Никола,
І сам Богонько з небесе.
Радість в кімнаті, но бач: хтось плаче.
«Чого ти плачеш, мій любко?» –
Звідує мати, а татко каже:
«Бо-м в моїм раю, голубко!»
