Микола Вінграновський – Фуга: Вірш

Сутеніло. Сатаніло. Погляд сходив кров’ю…
В скафандрі хмар ішло землею небо.
Сутеніло.
Бомбами, бомбами,бомбами
Бийте свободу в лоб!..
Праворуч кинувсь я, я кинувся ліворуч…
А небо йшло в скафандрі хмар землею.
А бомбами, а бомбами, а бомбами
Кущилася земля у неба під ногами.
Я кинувся праворуч і — до себе…
А небо йшло на милицях землею, —
Бо бомбами, бо бомбами, бо бомбами…
Кущилися вже небо і земля.
Я зупинився.
Сутеніло…
І тут побачив я у неба на руках
— Де бомбами, де бомбами, де бомбами —
Побачив я у неба на руках,
Її
Побачив.
Небо несло її, сповиту білим ситцем.
Вона була у неба. на руках,
Сповита білим ситцем дешевеньким,
А небо йшло на милицях землею,
Ішло і посміхалося… Тим часом
За нею — за свободою, — вже бігли,
Вже бігли океани і ліси.
І наші долі, і дівочі очі,
Щоб одірвати клаптичок із неї
І стати нею хоч на мить! Частково!..
Бомбами,
бомбами,
бомбами…