I
Ні, не бундючний, ситий гетьманат,
Не багатир — полковник череватий,—
ЇЇ поставив очі чарувати
Смиренний рясофорний меценат.
Намігся він, замість жебрацьких лат,
Убрати гору в золото й шарлати,
І кутодахі виросли палати
Серед поліських гонтом битих хат.
Наук любив він сяйво щирозлоте
І школам оддавав свої турботи,
І був світильник щедрий і благий.
В дні займанщин, хижацькі і брутальні,
Святительську пишноту панагій
Він забував для книг і готовальні.
ІІ
(Коректив)
Ваш милий образ — трафарет і хрія:
Був характерніший цей меценат —
Князь церкви, синодальний дипломат,
Досвідчений і промітний вітія.
Він знав, як оздобляє панагія,
І люстро мав на споді (біля врат
Оглянути пишноту власних шат),
Дбав, щоб була ефектна літургія.
А гроші, жертвувані школярам,
Рипіди й маски тріумфальних брам —
То є медаль, що має на звороті
Хижацтво й хамство “від усіх джерел”:
Гладких ченців, що догоджають плоті,
І чорні стріхи монастирських сел.
