Цей сон на яві ніби бачив я:
Нараз потухли шуми пароплавні,
Лиш очерет, та ясновербні плавні,
Та многовода дужа течія.
Країно див загублена моя,
Я знав тебе у дні щасливі, давні,—
Та напосіли злидні непоправні,
І я забув святе твоє ім’я.
І ось тепер вечірньої години
Не стало їх, тривог і мотанини,
Відкрились знову “двері у стіні”:
Стих очерет, замшілі сплять колеса,
І чаплі, знявшися на мілині,
Перелітають золотисті плеса.
