Гуллівер фантазує: “Ви? Збагнути
Чи можете у тямку взяти ви,
Що горя мав я вище голови
Не в Бробдінгнегу, не в садах Лапути, —
В південних карлів, долею забутий,
Шептав я найпалкіші молитви:
Не так бо люті тигри і леви,
Як дріб’язкові, мстиві ліліпути.
Щоб кожен волос брати як струну,
В’язать до паколів, плести страшну
Інтригу… Лагідно і так зухвало!
І як невдячність виявить таку?..
Давно б для мене світло дня не сяло,
Коли б не дружня щирість Блефуску”.
