Коли ж то, Господи, мине нас цяя чаша?
Ця старосвітчина, цей повітовий смак,
Ці мрійники без крил, якими так
Поезія прославилася наша?
От Петька Стах, містечковий сіряк,
От Вороний, сентиментальна кваша…
О ні, Пегасові потрібна інша паша,
А то не витягнe, загрузне неборак.
Прекрасна пластика і контур строгий
Добірний стиль, залізна колія —
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Хозе Ередія —
Парнаських зір незахідне сузір’я
Зведе тебе на справжнє верхогір’я.
