Poor Yorick! У ласкавий листопад
В широкім шумнім вітровім пориві
Побачить очі тоскні та гнівливі,
Немовби вістря невідбійних шпад.
І слів марудних, і нудних тирад
В собі відчути пута утяжливі,
Знать, що чуття не здіймуться в приливі,
І буде все, що скажеш ти, невлад.
Poor Yorick! Як тобі відмолодитись?
Чи винен ти, що ти уже не витязь,
Що твій пригодницький минувся вік;
Що в захваті таїться стільки суму,
А ввечері ти поринати звик
У хатню тишу і самотню думу.
