“Сонця виходять із своїх орбіт,
Щоб нас огріти у благій гостині!” —
Так промовляли Другій Катерині
Облесні проповідник і піїт.
Та посміхався царський фаворит,
Галеру ведучи по хвилі синій,
Де на підвалини новій твердині
Мав степовий прослатися граніт.
І як пливли, то скрізь на видноколі
Зринали хутори, церкви, тополі
В місцях, буцім залюднених тепер.
А ніч ішла на працю, крик і галас,
Щоб завтра сонцем названа — з галер
На степові експромти милувалась.
