Я туго ріс. Тож не дивуйте їм,
Тим недосвідченим, невправним звукам,—
Таким беззахисним, таким безруким
Я був тоді на торзі життьовім!
“Горби шалфейні” в килимі ряснім
Мене своїм не спокушали туком:
Дитячим радощам, наївним мукам
Складав я в’язки виснажених рим.
А потім підійшло гурманство слова:
Добірних звуків шата пурпурова
Оповила мій символічний “блат”;
Та почуття усохли соковиті:
Так просихає торфу чорний плат
По многосоннім і пекучім літі.
