Дніпро заскливсь. По горах тепла тінь;
Ритмічно допотопні б’ють колеса.
“Звернись лицем до низового плеса
І хоч в думках зазивний поклик кинь.
Хай припливуть, за куренем курінь,
Чайки, чуби, що розігнав Нечеса,
І хай Сіркова стать довготелеса
Списом розкреслить надбережну рінь”.
“Ні, вже не припливуть. Нову будову
Поклали ми на темну гладь Дніпрову,
В музей замкнули ми старовину.
А може й те, що весь той вік несвітський
Є тільки виплід молодого сну,
Що й досі снить романтик Яворницький”.
