В сірій імлі попідземній, понад потоком Летейським,
В травах без запаху стрів я молодий асфодел.
«Бідна рослино! Чому з усіх непривітаних сонцем
Ти найдорожча мені? Що ти і як проросла?»
«Я? Я — у пам’яті бідній твоїй, я зросла у хвилину,
Як обірвалось життя, що веселило тебе,
Юної повне снаги, та не суджене зав’язок дати…
Тільки й лишило саму тугу мою по собі…»
