— Дарма твій гнів, дарма твої докори,
Пуста твоя убога pruderie,
Бо бачу світло тої я зорі,
Що кажеш ти , о мудрий гострозоре!
Як ти, люблю я фільтри і затвори,
Ці шнуром витягнуті димарі,
Цей жовтий дим (од нафти!) угорі,
Ці щогли, що мережають простори.
Іван зламав свій заповідний круг,
Глуху обмеженість, батьківський плуг
Іван спалив у цій печі могутній.
А ти мені верзеш безсило… ти! —
Що ці співучі і тугі дроти
“Загадувати кажуть про майбутнє”.
