Зачотів, лекцій, дум і хвилювань
Позаду залишились довгі смуги,
Коли їм тьмою крились виднокруги
І товариство їх топило в твань.
Щасливий час! Десь на вітрилах знань
Помчать тепера стовесельні струги:
Ніхто їм не розкаже скніти вдруге
У темну ніч і у безсонну рань.
Хто говорив про гострий біль прощання?
О як, часино виходу остання,
Чарує дорога твоя яса!
Де в’язні ті, що вирватись не раді?
І хто засвідчить, ніби є краса
У цій важкій острожній колонаді?
