Заграло сонечко у синім небі зранку,
Заквітчана стежинка вдаль біжить.
Вдягни, дитино, гарну вишиванку,
Вона для українця – значить жить!
І мамин рушничок, немов дорога,
До світла знань й до щастя нас веде.
А вишивка, як радість і тривога,
Що завжди поруч по життю іде.
Ту сорочину мама вишивала,
Вплітала думи й мрії непрості.
Любов свою і серденько вкладала,
Щоб оберегом стала у житті.
І ти вдягни сорочку-вишиванку,
Щоб захистить себе від горя і біди.
І зустрічай в ній ранок у серпанку,
І гордо в ній по білім світу йди.
Бо вишиванка – це традиція народу,
Його культура, потяг до краси.
Вона тепер диктує в світі моду
І ти її із гордістю носи.
Бо ми – народ, ми в світі – українці,
В нас мова – красивіша серед мов,
На рушникові – щедрі паляниці
І нас у світі ворог не зборов!
Бо ми – народ! І у Гербі в нас – воля,
І воля в нашім серденьку завжди!
І ще всміхнеться Україні доля!
У вишиванці рідній до висот іди!
