Надія Кир’ян – Давня казка: Вірш

Їхали лісом, брели по воді
Вершник засмаглий і кінь молодий.
Схожий на дуба могутній козак:
Що йому ворог, вітри чи гроза…
Раптом покажчик його зупиня:
Звернеш праворуч — то втратиш коня,
Вліво — загинеш від стріл чи меча,
Прямо — не буть голові на плечах.
Тут з юнаком обнялася печаль,
Жаль і коня йому, й голову жаль…
Що ж бо … Життя — не у глечику мед…
Вирішив хлопець — поїду вперед!
Довго казати, що стрів на шляху:
Відьму, Кощея та Бабу Ягу,
Вовка, Дракона і ще сотні Лих,
Тих, що на вершника сіті плели.
Тут би й оплакать героя мого.
Та врятувала Царівна його.
Знаєте всі — її дивна краса
Сяє ясніш, як зоря в небесах…
Йде день за днем, за зимою зима,
Вже ні Яги, ні Кощея нема,
Тихо за хлопцем замкнулась літа,
Сива сосна його слід заміта.
Що ж це нам вік той далекий зберіг?
Гляньмо: та це ж перехрестя доріг.
Коник сюди вороний під’ їздить,
Знову юнак на нім верхи сидить.
Знову покажчик його зупиня:
Звернеш праворуч — то втратиш коня.
Вліво — загинеш від стріл чи меча,
Прямо — не буть голові на плечах.
Тут з юнаком обнялася печаль:
Жаль і коня йому, й голову жаль.
“Дай обдурю всіх — дивись, повезе…”
Він на вужа перекинувсь, повзе.
Довго казати, що стрів на шляху:
Відьму, Кощея і Бабу — Ягу.
Та обминули його сотні Лих,
Тих, що на вершника сіті плели.
Плачуть Дракон і Кощей… Що за жах!
Ну не ловити ж у сіті… вужа!
Що ж нам той вік до сьогодні зберіг
Гляньмо: та це ж перехрестя доріг.
“Волга” новенька сюди під’їздить,
Гарний юнак за кермом в ній сидить.
Знову покажчик його зупиня:
Звернеш праворуч — то втратиш коня,
Вліво — загинеш від стріл чи меча,
Прямо — не буть голові на плечах.
Тут з юнаком обнялася печаль:
Жаль і машину, і голову жаль…
Там ресторани, і дача, і сад.
Вирішив хлопець — поїду назад!
І не було з ним ніяких пригод.
Є в нього крісло і ретро-комод,
Пиво, закуска і чорна ікра…
Казочку нашу кінчати пора.
Дітки, погляньте, це ж смішно, єй-єй:
Слізьми стікають Дракон і Кощей.
Відьма пробігла, Яга на авто…
Більше
сміливця
не бачив ніхто!