Щоб помститися Гері за образу, Гефест викував і подарував їй прекрасне золоте крісло, встати з якого неможливо.
Роки течуть,
І скресають весни.
А світ закутий
У крісла Гефеста.
Золотом зманять,
Зчавлять всі соки.
Сядеш у них —
Не минеш мороки.
Хитрі, мов тещі,
Лихі, як свекрухи.
Липнуть до них —
Як до меду мухи.
Сидіти в тих кріслах —
Солодше від раю.
Хочу — милую,
Хочу — караю.
Їх не розбити,
Їх не зламати.
Хто в них сідає —
Не може встати.
Тяжіє над світом
Прокляття Гефеста.
Минають роки.
Скресають весни.
