У сні печаль моя така легка,
Як пісня з ненаписаної книги.
Морозом миттю губи обпіка
І розтає, мов маківка зі снігу.
Ловлю її, веселу, мов бджола,
Мов сонечко, що не зацвівши, смеркло.
Моя бджола — гула чи не гула,
А крильцями до сонечка примерзла.
За нею вслід хмариною лечу,
Неначе дим з нетопленої хати.
Легка печаль моя — не до плачу.
Не наздогнать її і не зібрати.
