Я посадила сад. І в білосніжну піну,
Що легша за морську, пірнаю із гори.
І вже не сад цвіте, а чарівна країна,
Для мене тут Париж, Венеція і Рим.
У вишеньки міцна, мов різьблена, статура,
Вона десятки рук до неба простягла.
Оце самим творцем дарована скульптура,
Що молиться в цвіту до сонця і тепла.
Пробили міць землі зелені гострі стріли
І голову підняв у всій красі тюльпан.
Хустиночки кульбаб навкруг зазолотіли,
Мов золоті сонця, на весь кіноекран.
Весна, мов диригент, змахне рукою легко —
Таємний знак шпаку, і солов’ю, й бджолі.
До мене в сад летить із вирію лелека
І на весь світ гуде палкий орган землі.
Як в храмі, у саду я стану на коліна —
Віч-на-віч можу я із Богом говорить.
За тебе я молюсь, частинко України,
Дорожча за Париж, Венецію і Рим!
