Відколосилося. Не літньо і не сонячно.
Запроектовані вже крижані мости.
Як дисонанс — останній соняшник,
Той, що спізнився зацвісти.
Ось він цвіте. І просто, і спокійно.
Аж боляче, аж мерехтить в очах.
І враз стає так твердо і надійно —
Ця квітка світ тримає на плечах.
