Надія Кир’ян – Ранкова тиша: Вірш

Ранкова тиша криницю заколисує.
Снопи світла у дротах, мов бджоли, гудуть.
Відра удвох лагідну розмову ведуть.
Самотньою стежкою
біла жінка по воду йде.
Мороз крізь пальці тече.
Білий іній долоні коле.
ПОЗАМІТАЛО СТЕЖКИ
Позамітало стежки.
Не розпускатись брості.
Вже не ходить сусід
До сусіда в гості.
Край села не сходяться на вечірні свята —
Кожен дивиться свій телевізор у хаті.
Ой, позамітало
стежинки і стежки,
Падають сніжинки,
легенькі, мов ластівки.