Так закипав ранковий чай.
Зламалась ніч об грані вікон
І погляд твій німів од крику,
Чи може, крик у нім мовчав.
Текли дерева і роки,
Текли будинки і квартали,
З учора в завтра утікали,
А потім знову навпаки.
Розгублено кричу: „Постій!”
Тобі, рокам, а може, ночі…
Ніхто мене почуть не хоче,
Крім чайника. Що на плиті.
