Село спішить.
Бо не чекає поле.
Бо тут своя проста життєва школа,
Що листям струменить із теплих віт:
Рости, цвісти і свій принести плід.
Село спішить.
Лиш мерехтять світанки,
Бо прагне все відчути до останку,
З-поміж мастил і запахів металів
Тонкі вловити пахощі кнвалій.
Село спішить.
Із сапами й плугами,
З травою, молоком і картоплями.
І судить сонце, спершись на балкон,
Цей неспортивний літній марафон.
Село спішить.
Але встигає помічати,
Як сонцю розкриваються дівчата
І як бринять живі, мов струни, оси,
І журавлі летять ключами в осінь.
