Надія Кир’ян – Телефон: Вірш

У чорнім телефоні чорні кола,
Там гнізда в’є живий лелечин голос.
Знімаю трубку і питаю у лелеки:
„Скажи, чи ще до осені далеко?”
Лелека, покахикавши непевно,
Мовчить хвилину. Думає, напевно.
І раптом лагідно слова шепоче ніжні:
„Ви задзвоніть мені на тому тижні…”.
Іду, із ніг збиваю перехожих,
І вгамувати радості не можу.
Шумлять услід червоногубі вишні:
„Ви задзвоніть мені на тому тижні”.
За тиждень, ледве з ліжка вставши, сонна,
Захекавшись, біжу до телефона.
І зупиняюсь, ніби крейда, біла —
Лелеки, кажуть, в ірій відлетіли.
В кутку сміється срібновусе жито:
„Уже минуло, тітко, ваше літо”.