Зламають, як молоду топольку —
Плакатиме вітер опівночі.
Зірка, падаючи, зависне
Між чорними гілками дуба на павутинці.
Стоїш у білому, як молода тополька,
Доки вітер косами бавиться,
І не думаєш,
Що скоро опівночі вітер заплаче,
Бо ще не одна зірка потоне
В чорному озері за лісом.
- Наступний вірш → Надія Кир’ян – Крижане королівство
- Попередній вірш → Надія Кир’ян – Монолог Атланта
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші