Проходжу знов коло чужої хати,
І хочеться до неї завітати,
І тертися щокою об поріг,
Немовби кіт, що треться біля ніг.
Я тут своя, як скирта серед поля,
Легка й беззахисна — пушинка на тополі,
Чи хлопчик на оголеній стерні
І легко так, і сумно так мені…
- Наступний вірш → Надія Кир’ян – Я думала – маки несуть
- Попередній вірш → Надія Кир’ян – Відв’яжем човника
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші