Дівчино – полив’яне зернятко,
що тобі до мужа цього,
який не знає як тебе звати?
Жінко, спрагла криниця спогадів,
що тобі до мужа цього,
який не знає як тебе торкнутися,
щоб на піску твого тіла
залишились сліди
справжньої
відстороненості.
Перетин світів породжує небуття.
- Наступний вірш → Настя Богуславська – Найбільша простота
- Попередній вірш → Настя Богуславська – Притрушений пилом красень
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші