Була собі хатиночка,
навколо неї пліт.
Жили в хатинці півничок
і сірий кіт-воркіт.
Кіт зрання та до вечора
у лісі полював,
а півник в хаті порався
та квіти поливав.
От якось вранці вирушив
до лісу кіт-воркіт.
Аж тут лисичка хитрая
прибігла до воріт.
Прибігла, облизалася
гостреньким язичком
та й почала виспівувать
солодким годоском:
— Ой півнику-когутику,
який ти молодець!
Голівка в тебе масляна,
червоний гребінець.
Нема ні в кого пір’ячка
такої довжини…
Ой вийди на подвір’ячко,
ворота відчини!
Сподобалися півнику
привітливі слова,
він за ворота виглянув:
— А хто це там співа?
Схопила лиска півника
та й кинулась в байрак!
Кричить і б’ється півничок,
не вирветься ніяк.
— Ой котику-воркотику,
біжи сюди, біжи!
Звільнитися від ворога
мені допоможи!
А кіт ще недалеко був,
щодуху пострибав,
нагнав хвостату злодійку
і друга врятував.
На другий день котові знов
іти до лісу час.
От він іде, а півнику
дає такий наказ:
— Гляди ж, мій любий братику,
веди себе як слід.
Усяким хижим злодіям
не відчиняй воріт!
Пішов до лісу кіт-воркіт,
далеко десь бреде.
А вже лисичка тут як тут
і знов своє веде:
— Ой півнику-когутику,
який ти молодець!
Яскраве в тебе пір’ячко,
червоний гребінець.
“Ой вийди із хатиночки,
ворота відчини.
Я дам тобі насіннячка
ще й ягід-бузини!
От півник тільки виглянув:
— Хто ягоди приніс? —
Схопила лиска півника
та й кинулась у ліс!
Щосили б’ється півничок,
кричить на всі лади:
— Ой котику-воркотику,
біжи скоріш сюди!
Примчав із лісу кіт-воркіт,
хоч і далеко був,
нагнав хвостату злодійку
і півника здобув.
На третій день збирається
ізнов до лісу кіт
та й каже: — Ти вже, півнику,
не відчиняй воріт.
А як не будеш слухатись,
потрапиш у біду.
Тебе вже я не визволю,
бо я далеко йду!
Лишився в хаті півничок,
сидить, забився в кут.
А вже лисичка хитрая
ізнову тут як тут.
— Ой півнику-когутику,
який ти молодець!
Яскраве в тебе пір’ячко,
червоний гребінець.
Ой вийди на подвір’ячко,
ворота відчини.
Прийшли співці з музиками
з чужої сторони.
Пісні співать збираються
ще й ганці витинать.
Без тебе, без когутика,
не хочуть починать!
От півник тільки виглянув:
— Які ще там пісні? —
Схопила лиска півника
та й зникла в гущині.
Хоч як не плакав півничок,
а котик не почув,
бо він у лісі темному
далеко дуже був.
Вертається увечері
додому кіт-воркіт —
нема в хатинці півника,
пропав його і слід!
— Ах ти ж, хвостата злодійко,
ти знову тут була!
Мого дружка єдиного
до себе потягла…
Не став він часу гаяти,
не став він лити сліз,
узяв мішок та шабельку
й пішов собі у ліс.
Приходить кіт на галяву
і бачить: перед ним
стоїть хатинка лисяча
із ганком різьбляним.
А ось дочка лисиччина —
маленьке лисеня —
з метеликами грається
та жабок доганя.
Підкрався кіт тихесенько,
стрибнув що сили мав
і враз дочку лисиччину
за хвостик упіймав!
В мішку дочка лисиччина
пищить та верещить.
Лисичка з хатки вибігла,
побачила й кричить:
— Ой котику-воркотику!
Та де ж моя дочка?!
— А ти навіщо, злодійко,
взяла мого дружка?
Віддай негайно півника,—
оддам тобі дочку! —
А півник, в хаті замкнений,
кричить: — Ку-ку-рі-ку!
Побачила тут лисонька,
що спорити не слід,
та й випустила півника,
й дочку віддав їй кіт.
От кіт-воркіт із півником
вернулися назад.
І знову у хатиночці
настали мир і лад.
Лисиця вже боялася
приходити сюди.
А півник жив із котиком
і слухався завжди.
