Якось вранці погуляти
Вийшли в поле малюки.
Глядь: санчата-гринджолята
На горбочку край ріки!
— От так забавка чудова
Наготовлена для нас!—
Ззаду вмить сідає Вова,
А попереду Тарас.
І мала сестричка Майя
Примостилась до ладу:
Посередині сідає,
Щоб не впасти на ходу.
Нумо в путь!.. І от щодуху
Ґринджолята мчать униз.
Кропива стоїть стіною,
Та мороз щипа за ніс.
І ріка, й горбок позаду —
Не спиняються санки!
Вже за млою снігопаду
Видно ліс віддалеки.
І з низинки та в низинку,
Крізь замети снігові,
Повз засніжені ялинки
Мчать санки немов живі!
От і ліс! Стоять мовчазно
В білих шатах дерева
І навколо — блиск алмазний,
Сон і тиша зимова.
А санчата — попід віти
Та й по лісі — навпростець!
— Що за диво?— кажуть діти.—
І чи скоро вже кінець!?
Ще пробігли трохи далі,
І санки спинились вмить.
Глядь: ялинка, наче в залі,
Серед галяви стоїть!
Вся в прикрасах, у намисті
Блискотить ялинка ця.
Сяє зірка промениста
На верхівці деревця.
А навкруг — звіряток зграйки:
Тут і білочки, й зайці,
Сіроспинки, побігайки,
Оленятка-стрибунці.
І ведмедик — бурий пелех,
І на соснах угорі
Цілий гурт пташок веселих —
Горобці та снігурі.
Як побачили зайчата
Вкрай здивованих дітей,
Зразу кинулись стрічати
І припрошувать гостей:
— Просим, просимо ласкаво!
Ми вас ждали цілий день.
Нам без вас тут нецікаво:
Ми ж не знаємо пісень!
Вчіть скоріше нас співати
Гарну пісеньку легку,
Що співають всі малята
У дитячому садку!
Завели тут пісню дзвінко
Майя, Вова і Тарас
Та й пішли навкруг ялинки
У веселий перепляс.
А звірята всі — за ними!
І таке розпочалось,
Що, йдучи по лісі мимо,
Зупинивсь рогатий лось.
Зупинився, подивився
Тишком-нишком з-за сосни:
«Ох, і я б повеселився,
Та злякаються ж вони!»
В дружнім колі, в спільнім хорі
Сміх та галас на весь ліс.
А тим часом перші зорі
В синім небі зайнялись.
— Мабуть, годі вже гуляти! —
Раптом вигукнув Тарас.—
Хай чудесні ґринджолята
Відвезуть додому нас!
Залунали крики, звісно,
Збились всі навкруг дітей.
Кожна лапка щиро тисне
Руку кожному з гостей.
Розступилось дружне коло,
Звився сніг з-під полозків,
І помчали знов ґринджоли
Швидше вітру малюків —
Крізь замети величезні,
Через поле, у село,
До воріт примчали — й щезли,
Мов нічого п не було!..
Полягали діти спатки
На перинку пухову,
І зосталась тільки згадка
Про ялинку лісову.
