Наталя Забіла – Маринчина лялька: Вірш

У Маринки лялька є:
Чорне негренятко.
Разом з ним вона встає
І лягає спатки.

Вранці каже: — Добрий день!
Одягне, умиє
І співа йому пісень,
А воно — не вміє!

Потім їсти принесе,
З ложечки годує.
Негренятко їсть усе
І не вередує.

А тоді бере рушник,
Витре йому носик.
Завжди чистим бути звик
Чорний негритосик.

Поки дівчинка мала
Застеляє ліжко,
Негритосик край стола
Сам читає книжку.

А коли вона іде
У садок дитячий,
Він сидить, на неї жде
І, напевно, плаче!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Наталя Забіла – Маринчина лялька":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Наталя Забіла – Маринчина лялька: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.