1
На вулицях міста усе поспішає:
ідуть пішоходи, несуться трамваї,
автобуси мчать, пробігають таксі.
Усі поспішають, працюють усі.
І був там автобус — великий такий,
блискучий, червоний і дуже швидкий.
Одне тільки лихо: куди б він не їхав,
завжди буркотів, працювати не хотів:
— Не хочу возити по місту людей.
Не хочу гудіти, катати дітей.
Візьму та втечу, і поїду я сам
співати-гудіти полям та лісам.
І от серед ночі, як люди поснули,
в автобуса очі ураз спалахнули.
Тихенько, поважно сирена гудить.
І двері гаража відкрилися вмить.
І виїхав з нього автобус врочисто
шукати дорогу по сонному місту.
Шофера немає, ніхто не сидить.
Він сам повертає туди і сюди.
Повз темні будинки, заводи та міст
виблискують шини великих коліс.
Останні будинки лишились позаду.
І їде автобус по полю у ліс.
2
Освітлює місяць м’який моріжок.
Зайчатка зійшлися в веселий танок,
і білки стрибають на мшистому пні,
і птахи співають — радіють весні.
Та що це?
Ой, що там так страшно гуде,
крізь морок-темноту по лісі іде?
Злякались звірята, сховались в кущах
і дивляться здалеку: що там за жах?
Це їде автобус по лісі вночі.
Великі колеса ламають кущі.
І вогняним поглядом два ліхтарі,
мов очі, вп’ялись в лісові чагарі.
І раптом мотор закахикав і став.
Колеса загрузли між стеблами трав.
Сирена гуде і лютує — дарма.
І охнув автобус: — Бензину нема!
3
Здивований ліс прокидається вранці:
великий автобус стоїть на полянці.
В очах-ліхтарях поласились вогні,
і дужі колеса уже не страшні.
Залазять в автобус звірята та звірі.
Розсілись на подушках, як пасажири.
Лисиця — в кабіні, неначе шофер,
а птиці-синиці сідають на верх.
Сідають на дахові птички-синички,
приносять стеблинки, приносять травичку
і вже починають гніздечка мостить.
А білки-ласухи, пухнастенькі шубки,
горіхи гризуть, і летять шкаралупки
під напис: «Не можна плювать і смітить».
А зайчики влізли з ногами на лави.
А миші погризли дірки для забави.
І крутить лисиця кермо без пуття.
І всюди безладдя, і всюди сміття.
Нещасний автобус і плаче, й зітхає:
— Чому я тікав від веселих трамваїв?
Навіщо тікав від хороших людей?
Щоранку мене напували бензином,
і чистили боки, й ладнали машину,
і всі поважали, й хвалили мене,
і діти маленькі любили мене.
А звірі глузують з недвижних коліс,
і зовсім не бачать автобусних сліз,
і зовсім не чують зітхань і плачу.
І гірко, і боляче так втікачу…
4
І, мабуть, автобус загинув би так.
Та раптом над лісом пронісся літак.
— Привіт тобі, друже! — гукнув на льоту.
І крикнув автобус: — Товариш, рятуй!
Літак приземлився і вимкнув мотори.
Налякані звірі сховались у нори.
— Що сталось? — питає. — Чого ти тут сам?
Бензину немає? Так я тобі дам.
І стало так весело й радісно враз.
Крутнулись колеса, і пихкає газ:
— Доволі, доволі по лісі блукать.
Не буду ніколи я з міста тікать!
І зразу ж автобус поїхав назад —
від птиць та звірят до хороших хлоп’ят.
— Сідайте, хлоп’ята в автобус ураз!
Я буду катати по вулицях вас.
Навколо трамваї, дзвінки голосні.
Хлоп’ята співають веселі пісні.
А з неба, з-під хмари, підспівує в такт
хороший товариш, веселий літак.
