Несе теща воду, коромисло гнеться,
А зять на порозі стоїть та й сміється:
– Неси швидше воду, бо нічим умиться,
Ідеш, шкандибаєш, противно дивиться.
Як принисеш воду, рубай швидше дрова,
Щоб через годину вечеря готова.
Не буде півлітри, то вигоню з хати,
Будеш під забором всю ніч ночувати.
– Ой, зятю, мій зятю, який ти хороший,
Чом не виганяв’їс, як давала’м гроші?
Як давали гроші, ви були хороші,
А як перестали, та й мене прогнали.
Ой, куди я піду, як нема вже хати?
Нема ні куточка, ніде переспати.
– Ой, маю я діток: дві дочки і сина,
Вийди, мамо, з хати, бо ти нам причина.
А ти йди до сина, в нього більші хати,
Будеш там і жити, бо ти його мати.
– Діти, мої діти, не межуйте мною,
Викопайте яму мені з головою.
Викопайте яму, та й не споминайте,
Скажіть своїм дітям, так і нас ховайте.
