Ніч яка місячна: Вірш

(народний варіант)

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупі ми тут під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться полем туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.

Небо незміряне, всипане зорями, –
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген під тополями
Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала, –
Ані шелесне в гаю.

Сплять вороги твої, знуджені працею, –
Нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання – за гріх?