Ой, давно, давно я в батька була,
Вже й тая стежечка терном заросла.
Ой, терном, терном, ще й шипшиною…
Була я в батенька ще й дівчиною.
Я в батька була, так як цвіт цвіла,
Тепер я стала, як трава, в’яла.
Ой, де летіла – трава шуміла,
А де ж я впала – річка там стала.
Текла річенька через батьків двір,
Через батьків двір та на поговір.
Через батьків двір та на поговір, —
Ой, побив, побив та й пішов на мир.
Та ще й хвалиться, вихваляється:
Ой, добре, добре, чуже дитя бить.
Не пручається і не лається —
До білих ніжок приклоняється!
