Ой, не жалуй, моя мила, що я п’ю,
Тогди будеш жалувати, як я вмру.
Тогди будеш жалувати, плакати,
Як я буду в темнім гробі лежати.
Ой, зазнаєш, моя мила, гаразди,
Як то тяжко в світі жити без ґазди.
Треба хліба, треба соли до хати,
Нема кому бідній вдові встарати.
– Ой, уставай, мій миленький, встань, серце,
Стоїть твоя горівочка та й винце.
– Ой, пий, мила, чорнобрива, пий сама,
Чому-с мені не давала за життя?
