Ой, орали воли, загубили ярмо.
– Не дай мене, моя мамко, на чужеє село.
Бо в чужому селі всі сідають вечерять,
А мене молоду посилають по воду.
Ой, ішла я, ішла, повні відра не взяла,
Повні відра не взяла, сльозоньками долила.
Ой, ішла я, ішла та й прислухалася,
Як у саду стара мати сина підмовляла:
– Як ти, сину, жиєш, чом горівку не п’єш,
Чом горівку не п’єш, чому жінку не б’єш?
– Ой, ви, мамо мої, не кажіть це мені,
Як вона вам надоїла, проженіть ви її.
Ой, як я її брав, аж ся гай розвивав,
Зсушили-сте, зморили-сте, що я її не пізнав.
Ой, як я її брав, цвила, як калина,
Зсушили-сте, зморили-сте, вісхла, як билина.
Ой, ви, мамо моя, в мене жінка така,
Що зварить і спече й без вечері спать ляже.
Ой, ви, мамо моя, грішні ваші слова,
Як я буду жінку бить, з ким я буду в світі жить?
